Як парость виноградної лози плекайте мову

Поняття «культура» та «мова» тісно пов’язані між собою та перебувають в однаковій площині. Термін «культура» означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії, а «мова» - це прояв культури.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.



Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об’єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Варто зазначити, що точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження.

Дотримання логічності культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності. Вона виявляється на рівні мислення, залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності. Логічність пов’язана з точністю мовлення на всіх мовних рівнях, оскільки правильні, конструктивні думки і добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.

Доречність мовлення означає врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. Передусім це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. Зазначимо, що доречність є вмінням вибрати форму спілкування, тон, інтонацію спілкування, намагання бути тактовним. Мовознавець Н. Бабич пропонує розкривати поняття доречність з усвідомлення значення часто вживаної сполуки «до речі»: «Кожний історичний і кожний конкретний сучасний момент, кожен предмет мовлення і кожен співрозмовник вимагають нетотожних мовних засобів для свого вираження. Тому мовлення має бути гнучким, динамічним, функціонально мобільним». Стильова, контекстуальна, ситуаційна доречність свідчитиме про правильну мовленнєву поведінку.

Багатство мовлення характеризується обсягом активного словника, різноманітністю уживаних морфологічних форм та синтаксичних конструкцій. Багате мовлення є естетично привабливим мовленням, що відображає вміння застосувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Мати «дар слова» означає вміти так організувати своє мовлення, щоб воно вплинуло на людину не лише змістом, а й своєю формою, чуттєвим моментом, щоб принести задоволення тим, на кого це мовлення спрямоване.

Виразність культури мовлення включає в себе використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Великою мірою – це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності - дихання, інтонація, темп, жест, міміка.

Рівень культури мовлення людини свідчить про її духовність чи бездуховність, інтелект чи невігластво. Володіння культурою мовлення є важливою умовою успіху у навчанні, праці та у житті в цілому. Високу культуру мовлення можна вважати найбільш надійною опорою та рекомендацією для фахового зростання. Тому для підвищення особистої культури мовлення необхідно дотримуватися наступних порад:

- постійно слідкувати за власною культурою мовлення та здобувати навички мовленнєвого самоконтролю i самоаналiзу;

- більше читати книги художньої літератури для збагачення власного лексичного запасу та вивчення мовлення майстрів слова;

- оволодівати жанрами функціональних стилів, щоб однаково добре вміти написати вітальну листівку, заяву, лист для електронної пошти, готувати реферат тощо;

- удосконалювати фахове мовлення, а саме читати фахову літературу, постійно користуватися спеціальними словниками, публічно виступати;

- не піддаватися впливу «модних» тенденцій мовлення, не використовувати у спілкуванні жаргонізми та слова-суржики.

Таким чином, вдосконалення культури мовлення починається з любовi до мови, з бажання майстерно володiти нею та з вiдчуття власної вiдповiдальностi за рiдну мову. Варто прислухатися до слів Максима Рильського: «Як парость виноградної лози плекайте мову. Пильно в ненастанно політь бур’ян. Чистіша від сльози вона хай буде. Вірно і слухняно нехай вона щоразу служить вам, хоч і живе своїм живим життям». Належна культура мовлення свідчить про розвинутий iнтелект i високу загальну культури особистостi та суспiльства в цiлому. Тому плекаючи рідну мову, дбаючи про її розвиток та оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.